Думки річної давнини

Знайдено в чернетках блогу. Датовано серединою травня 2014-го. 
Ясноє дєло, відмодероване, а все зайве прибране. 

* Чергові кількаденні вічності

* В кімнаті було дуже жарко, але ця музика була настільки крута, що футболка залишилась висіти на кабелі від навушників

* Автоматизація та відчуження - непопулярні інструменти примусового саморозвитку.

* Помилкою нового життя є використання старих оцінок. Ніщо так не псує не тільки настрій, але й практичний бік існування, як намагання дати йому оцінку вчорашнім днем.

* Мені зараз здається, що більшість комп"ютерних програм придумано за прикладом людського життя: або ти їх покупаєш, або через місяць-два йдеш нахєр. Інколи здається, можна найти ключа безкоштовно, але через декілька днів знову починається: щось прострочено, щось не працює. Тому, в реальності й вічність, як правило, має межі. І вони зовсім поряд.

* Довіра – це не привід себе сварити. Особливо, коли вона не виправдовується, і потім починається оце внутрішнє ниття, типу, ну навіщо я так, чому був таким сліпим і тому подібне. Невиправдана довіра – це, радше, зайвий шанс порадіти та згадати минуле. Добре старе минуле, коли комусь щиро віриш і від того стає тепліше. Довіра – це не результат або число, не об’єктивне явище або доконана дія. Це стан. І оцей самий стан, треба сказати, доволі рідко буває.
 

Мифы с минимальными системными требованиями

Одни фанатели от одного лидера, другие – от другого. Одни хотели расширить собственную территорию, другие – защитить ту, что имелась, но в десятки раз большую. Одни уничтожали «не таких» извне, другие – искали и уничтожали «не таких» среди своих. Одни признали то, что были неправы, другие не собираются этого делать. Победителей не только не судят – победители не думают, что могли быть неправы. Войну рождает наличие врага. Осознанного врага. «Война пришла в дом» - это лишь форма навязывания конфликта. Жесткая и безальтернативная. Все равно что за компанию. Потому что больше не с кем идти. Через полвека пытаются рассказать, что убивать одних – это хорошо, других – плохо, что одни нападали, а другие оборонялись. И что на качеле-качалке сидят исключительно из-за того, чтобы другой не упал. Предлагают фактом рождения в стране с набором мифов первой необходимости оправдать навязчивые попытки увлечь раскрашиванием черно-белого забора. А потом чьей-то кровью написать на нем о важности уважения, справедливости и долга. 

2014

Минулий рік ще тліє наївними мріями та дурними словами. Шепче перед смертю, що не хоче дивитись на нас зі сторінок ненаписаних книг. Намагається втекти зі свіжих спогадів, забитись в головах людей подалі від теперішнього. Невідомо, від страху чи від сорому. Мабуть, ще не зрозумівши до кінця, що накоїв.

Він вклав нові смисли в пори року, нові мотивації в людей, нові цілі в суспільство. Його дні були очікуваними, але лякали першими своїми хвилинами. Когось заголовками в новинах, а когось переслідуваннями та кулями. 2014-й видався затісним для подій та почуттів. Але, навіть розуміючи це, він до останнього намагався вмістити в себе ще більше.

І… йому вдалося.    

Різдвяний Страсбург

Страсбург готується до Різдва за місяць. 24 жовтня відкривається традиційний різдвяний ярмарок, на ельзаському діалекті - Christkindelsmärik. Вважається одним із найстаріших різдвяих ярмарків Європи. Все гарно, але не вистачає снігу.  

Космічні парки

Якось передивлявся в інтернеті супутникові знімки різних українських міст. Думаю, такі привабливі орнаменти парків, великі, симетричні. А насправді, якщо спуститись (знаю з власного досвіду мандрівок) – все заросло травою, темно, дерева, побиті бордюри, побиті лавочки. Парки невеликі насправді, неакуратні, засмічені. Яке все банальне і однакове, думаю. Куди не поїдь все сіре і безособове. А потім щось перемкнуло. Це ж скільки в кожному з цих парків людських думок та спогадів. Теплих і приємних. І мені стало болісно, що ніколи я не матиму нічого подібного з жодним із тих парків. Що всі ці парки хоч, на перший погляд, чужі й занедбані, але повні життя та змісту в очах багатьох місцевих мешканців. Я їх жодного разу не бачив вживу, не сидів під дощем, не гуляв там з друзями, не лежав на траві під сонцем. А намагався критикувати. То все сіре і однакове, лише коли дивишся зі супутника.