still conscious

Це все ще час спостереження, фотографування, відчуттів та критики, чужий та незвичний для роботизованого "я", що ховається десь глибоко всередені й чекає на свій зірковий час. Нехай чекає. Його час ще не настав, воно, страшне та беземоційне, надійно зв'язане та нерухоме. Ні, не таке, як я зараз, а беземоційне та спокійне по-справжньому, байдуже до всього. Воно не буде питати саме себе, чи правильно я роблю, чи потрібно це мені або іншим, чого я хочу - воно буде робити чи не робити мовчки, не питаючись, до нього неможливо буде достукатись. Як добре, що той темний час ще не настав. Зараз поле бою - щось абстрактне, філософське, багатозначне та символічне, воно не перетворилось ще на визначення з тлумачного словника, а живе саме по собі, шириться та звужується, стає реальністю та руйнується в одну мить, захлинаючись своєю безглуздістю. Зараз все ще той самий час, коли можна говорити не про те, що саме робити, а про те, як і навіщо, час, коли ще можна довіряти самому собі.