Хотілося би абстрагуватися, наскільки це взагалі можливо, від того, що зараз відбувається в країні, тому що надвизайчий стан, в принципі, як шлях до подолання невизначеності, є найбільш дієвим, однак для країни це не найкращий варіант - думаю, що українці вже визначилися.
Але в чому його дієвість? Він позбавляє суспільство м"якої альтернативи. Люди або виходять на вулицю та порушують закон, або сидять по домах, продовжуючи слухати владу, яка для них вже давно перестала бути легітимною.
Особливістю надзвичайного стану те, що люди, здійснюючи "протиправні" дії, очікують того, що їх або почують, або заарештують чи навіть вб"ють. Вони готові до будь-чого - головною метою їхнього життя в цей момент стає визначення власної ролі в житті країни, і якщо ця роль полягає в тому, щоб загинути або провести декілька років в ув"язненні - це для є навіть кращим, ніж життя на волі, але в країні, де населення для влади країни означає не більше ресурсу, що покликаний задовольняти потреби влади у власній безпеці.
Відкрито протестуючи проти влади, навіть якщо це не має ніяких практичних результатів, людина розуміє, що вона чогось варта, що вона прагне більшого, що для неї на пешому місці стоять самовираження та ідеї, а не безпека та формальності. Така людина або вмирає, або починає жити знову. І не важливо де саме: десь далеко від батьківщини, на волі, чи в себе вдома, мовчки протестуючи проти всесильної влади. Людина вже інша, вона насправді вільна, може чимось і невдоволена, але безмежно вдячна своїй країні за те, що саме вона зробила з неї людину: не просто споживача та платника податків, а борця за справжні цінності.
Круто буде, якщо в Україні влада все зрозуміє та піде назустріч протестувальникам. А якщо ж ні, то, мабуть, введення надзвичайного стану буде найкращим шляхом вирішенням ситуації, що склалася, хоча й не найбільш безболісним для суспільства.
Але в чому його дієвість? Він позбавляє суспільство м"якої альтернативи. Люди або виходять на вулицю та порушують закон, або сидять по домах, продовжуючи слухати владу, яка для них вже давно перестала бути легітимною.
Особливістю надзвичайного стану те, що люди, здійснюючи "протиправні" дії, очікують того, що їх або почують, або заарештують чи навіть вб"ють. Вони готові до будь-чого - головною метою їхнього життя в цей момент стає визначення власної ролі в житті країни, і якщо ця роль полягає в тому, щоб загинути або провести декілька років в ув"язненні - це для є навіть кращим, ніж життя на волі, але в країні, де населення для влади країни означає не більше ресурсу, що покликаний задовольняти потреби влади у власній безпеці.
Відкрито протестуючи проти влади, навіть якщо це не має ніяких практичних результатів, людина розуміє, що вона чогось варта, що вона прагне більшого, що для неї на пешому місці стоять самовираження та ідеї, а не безпека та формальності. Така людина або вмирає, або починає жити знову. І не важливо де саме: десь далеко від батьківщини, на волі, чи в себе вдома, мовчки протестуючи проти всесильної влади. Людина вже інша, вона насправді вільна, може чимось і невдоволена, але безмежно вдячна своїй країні за те, що саме вона зробила з неї людину: не просто споживача та платника податків, а борця за справжні цінності.
Круто буде, якщо в Україні влада все зрозуміє та піде назустріч протестувальникам. А якщо ж ні, то, мабуть, введення надзвичайного стану буде найкращим шляхом вирішенням ситуації, що склалася, хоча й не найбільш безболісним для суспільства.
Комментариев нет:
Отправить комментарий