Як випадково не стати егоїстом

Егоїстом, насправді, бути вигідно. Але це не афішується. Егоїстів засуджують інші егоїсти, менші егоїсти стають більшими егоїстами... Взагалі-то світ сьогодні дуже сильно зав*язаний егоїстичними ременями, але при цьому йому ще якось вдається розвиватись.
Чому я згадав про егоїзм. Черговий раз думав про своє місце в світі. І чомусь полізли в голову думки про те, що насправді є егоїзмом, чи думаю я тільки про себе (чи краще так сказати - чи завжди я думаю тільки про себе), що значить для мене суспільтсво і тому подібне.
Принаймні, існує два відомих нам типи егоїстів. Першим завжди більше дістається - це такі-собі локальні егоїсти, немилі, говорять завжди все прямо... Їх не люблять, вважаючи найбільшим злом. Саме за те, що ти забрав останню шоколадку з полиці чи виділився серед коллективу з вчасно виконаним завданням, люди будуть вважати тебе еталом егоїста.
Інший тип егоїстів. Вони зовсім не такі... Вони приємні, завжди посміхаються... Поділяться останнім шматочком чогось смачного із ближнім, розділять все порівну... Та насправді, це все для них неважливо. Для ближніх можна бути милим та приємним. Локальний альтруїзм. Подивимось трохи далі - і ця мила людина отримує надприбутки, знижує заробітні плати. проводить звільнення без попередження і допомоги. Таке життя... що поробиш. Проте зі знайомим - бери шоколадку, а я потерплю.
Це, звичайно, я перебільшую. Але для схематичного зображення образів підійде.
Не треба забувати, що ці образи можуть поєднуватись в одній людині також. Але тоді не буде виникати питань з боку оточуючих, чи є ця людина егоїстом.
Взагалі то в масштабі суспільства та на певному етапі його розвитку дуже важко не стати егоїстом і не перейти до третьої категорії випадкових егоїстів.
Припустимо, ви працюєте в таборі ООН для біженців чи висаджуєте дерева в пустелі - вас точно не можна назвати егоїстом в глобальному масштабі. Ви робите користь для суспільства. Інший випадок - ви відкриваєте магазин і заробляєте гроші на тому, що продаєте товари за вищої ціною, ніж вони насправді коштують. Типовий капіталіст. Але якщо ви відкриваєте магазин в районі, де таких магазинів не має, і раніше люди мусили їздити за 10 км, то ви робите добру справу, а якщо ви, наприклад, будуєте 10-й магазин поряд з 9-ма іншими та ще при цьому вирубуєте единий в районі парк, то ви, безперечно, егоїст. Однак є ще інші професії: водії, лікарі, будівельники, вчителі, фінансисти, психологи, веб-дизайнери тощо. І якщо нам потрібно, скажімо, визначити, чи є водій егоїстом в масштабі всього суспільства, чи він,навпаки, виконує суспільно корисну роботу, то це не так вже й легко.
Звідси починається найцікавіше.
Інколи рівень розвитку цивілізації, доступність знань та можливостей дозволяють говорити про відсутність модернізації як про консервацію відсталості. Нібито все й нормально, але могло би бути ще краще, якщо робити щось нове. Ніхто не знає, що саме, але при цьому й не намагається. В такому випадку водій, який міг би стати, приміром, інженером, якщо б не вирішив для себе декілька років тому возити людей автобусом, не напрягаючись і отримувати гарантовано середню зарплатню (це, звичайно, не про Україну), ніж мучитись усе життя з усілякими формулами та макетами, намагаючись щось вигадати, є егоїстом. Особливо якщо він знав, що має потенціал, але з різних міркувань вирішив не розкривати його.
Подібні думки трохи нагадують думки прибічника тоталітаризму... Але ні. Тут, на відміну, від тоталітарної держави, вибір залишається за людиною: бути егоїстом чи ні. Головне розуміти, що те, що ми зазвичай розуміємо під словом егоїзм, - ніщо у порівнянні з відмовою від діяльності, яка могла б змінити життя мільйонів на краще.