Скажу одразу, що фільм цікавий і мені
сподобався, хоча «віруючі патріоти» за такі слова назвали би мене грішником.
Причому, як російські, так і українські. Та навіть польські.
Спробую пояснити, чому саме фільм мені
сподобався.
Нацизм – це, безперечно, штука погана. Без
різних там «але» чи «якщо би в ньому щось змінити». Проте, це лише ідеологія.
Нацисти – злочинці. Але люди нацистами не народжуються. Люди народжуються
людьми. Приймати погані ідеї їх змушують інші люди чи обставини. В Другій
світовій були геополітика, злочинні наміри лідерів, ідеологія – по один бік, і
були люди – по інший, тому для мене будь який народ, який приймав участь у
Другій світовій є жертвою. Хто чиєю – це вже інше питання.
Уявлення людей про зло як таке змінюється
протягом часу. Думати, що люди є, завжди були та будуть злими від природи,
неправильно. Згадаймо общинний устрій, матріархат та інші часи, коли світогляд
людини був значно відмінний від сучасного, чи подивимось на деякі сучасні
аборигенні племена. Фромм в «Анатомії людської деструктивності» достатньо
повно, на мій погляд, розкриває це питання. Уявлення про зло змінюється і те,
що колись люди не могли собі уявити чи співвіднести зі своїми уявленнями про
зло, одного дня стає реальністю і доповнює це уявлення. З’являється рабство,
середньовічні тортури, релігійні війни… В 20 столітті з’являються тоталітарні
політичні режими зі своєю жорстокістю та амбіціями. Нацисти, комуністи,
тоталітарні режими Південно-Східної Азії тощо. Зло еволюціонує і сьогодні
людина, наприклад, знає про концтабори та масові розстріли як про один з
проявів «зла». Нацизм є злом. Може для когось на сьогодні він є навіть абсолютним
злом.
З цього постає питання, чи є корисним для
суспільства постійне нагадування про це зло? Тут відповідь важко дати, але ми
живемо, на щастя, не в орвеллівському світі, де про минуле можна водночас
забути, тому про відсутність нагадування не треба і говорити. Питання, як саме
краще нагадувати. Якщо продовжити говорити про Другу світову і нагадування про її
події, то чітко можна виокремити, як мінімум, два принципово відмінних способи зображення
«зла» цієї війни.
Перший – це абсолютизація зла. Найбільш
популярний. Є ворог, і він поганий. Всі, хто є представниками ворожої армії чи
країни, є злими. Головна ціль – показати якомога більше жорсткості, щоб зробити
чорне ще більш чорним, а не спробувати відбілити біле. Більшість сучасних
фільмів про Другу світову є прикладом такого зображення зла. Проблема подібного
зображення полягає в тому, що дуже часто вона призводить до стимулювання
«тупої» ненависті та розширення уявлень людини про можливі прояви «зла».
Другий спосіб – гуманізація зла. Трохи
неоднозначний термін, але спробую пояснити.
Гуманізація зла не означає перетворення зла
в добро чи стирання межі між ними. Гуманізація зла означає, в першу чергу,
пошук його витоків, спробу знайти причини його зародження, відхід від
узагальнень, пошук добра, яке, на превеликий жаль, програло «конкретний
ціннісний бій». Головна ціль гуманізації зла – це не переписати історію, чи
підмінити факти жорстокості, а перетворити, зробити більш гуманними уявлення
про зло, які має сучасна людина. Якщо зло як таке неможливо винищити в
суспільстві (питання, що виходить за рамки 20 століття чи навіть останніх
тисячоліть), то необхідно працювати над тим, щоб у випадку його проявів, зло
було більш гуманним та менш руйнівним. Тобто, зробити абсолютне зло більш
гуманним в уяві кожного. У випадку, коли людина захоче реалізувати на практиці
свою жорстокість, в неї буде менше варіантів і вони будуть більш гуманними.
Звичайно, тут говоримо не про поодинокі випадки, а про суспільство в цілому.
Думаю, що багато хто погодився би з
тим, що нагадування про існування зла майбутнім поколінням у тому вигляді, в
якому це відбувається в багатьох випадках зараз, не матиме тільки позитивних
результатів. Коли в більшості фільмів, статей чи книжок автор намагається зобразити
абсолютне зло шляхом збільшення кількості та якості жорстокості, а не шляхом
апеляції до людського розуму, нічого доброго з цього не вийде. Від цього може
знизитися чутливість суспільства до інших менш брутальних проявів зла, тому що буде
здаватись, що до найгіршого ще далеко. Зло має еволюціонувати разом із суспільством,
тобто гуманізуватись, і тоді, одного разу, найтяжчим злочином на світі стане,
наприклад, розбите скло в магазині. В той же час, зробити так, щоб майбутні
покоління взагалі не знали про те, що така жорстокість існувала, неможливо та й
не зовсім правильно.
Тепер повернемося до фільму. Глядачеві
пострадянському, який виріс на фільмах про війну, де зло зазвичай
абсолютизувалося, фільм “Unsere Mutter, unsere Vater“ трохи, як говорять,
«розірвав шаблон»: німці-нацисти, але водночас люди зі своїми проблемами,
почуттями та сумнівами у вірності державної політики. Те, що зазвичай
зображувалося колективним злом та ворожим військом постало перед глядачем
зовсім з іншого боку – і цього було достатньо для того, щоб віднести картину до
т.з. нео-геббельсизму. Звичайна реакція тих, хто звик бачити зло лише у вигляді
якогось триглавого дракону (чи у вигляді Reichsadler) і зовсім не готовий
визнавати, що найбільше зло має, передусім, людське обличчя. Але не завжди умовою для того,
щоб обставини змусили тебе підтримати дуже погані речі, є особиста аморальність.
Можливо, хтось просто не бажає визнавати цей факт, тому що тоді руйнуються вже
звичні та зручні орієнтири. Коли зло «дуже зле», все зрозуміло. В іншому
випадку все складніше. Коли змінюється колективний світогляд, грань між злом та
добром стає менш помітною. Фільм говорить про небезпеку тоталітаризму, легкість
поширення його ідей та руйнівність його наслідків.
Звичайно, фільм має певні дискусійні
моменти. Бачити в ньому виключно гуманізацію зла важко. Наприклад те, що
сценаристи, вирішили якось розбавити жорстокість німців українцями та поляками
(причому досить чорно-біло). Так, подібні випадки ставалися, але їхній масштаб по
відношенню до головних «дійових осіб» війни трохи збільшений в цій картині. Але
в цілому, як я вже говорив, фільм непоганий. Було б добре, якщо б його показали
в нас по ТБ. Може хоч трохи розворушить застиглі стереотипи про війну та
колективного ворога, змісить відійти від популярної категоризації «свій-чужий»
і дивитись глибше. Не обов’язково саме в Другій світовій, а взагалі.
Комментариев нет:
Отправить комментарий