Космічні парки

Якось передивлявся в інтернеті супутникові знімки різних українських міст. Думаю, такі привабливі орнаменти парків, великі, симетричні. А насправді, якщо спуститись (знаю з власного досвіду мандрівок) – все заросло травою, темно, дерева, побиті бордюри, побиті лавочки. Парки невеликі насправді, неакуратні, засмічені. Яке все банальне і однакове, думаю. Куди не поїдь все сіре і безособове. А потім щось перемкнуло. Це ж скільки в кожному з цих парків людських думок та спогадів. Теплих і приємних. І мені стало болісно, що ніколи я не матиму нічого подібного з жодним із тих парків. Що всі ці парки хоч, на перший погляд, чужі й занедбані, але повні життя та змісту в очах багатьох місцевих мешканців. Я їх жодного разу не бачив вживу, не сидів під дощем, не гуляв там з друзями, не лежав на траві під сонцем. А намагався критикувати. То все сіре і однакове, лише коли дивишся зі супутника.